Злучені в Христi
08.12.2008, [13:27] // Листи читачів //
Шукаймо того, що нас лучить, а не того, що роз’єднює
Непрограмований екуменічний лист
Одної суботи вечером, поки чекав коли звільнять доньку від зайняття в міліарному клюбі, зайшов я до поблизької баптистської церкви, де був великий рух. Саме в ту пору мав конференцію один пастор, директор емісійного департаменту На крайовому рівені, який пояснював людям про вагомість того департаменту та про його діяльності. Очевидно, що мета була розбудити місійний дух між вірними, розбудити відповідальність за місійну діяльність Церкви і збирати на це фонди.
Що найбільше звернуло мені увагу (помимо того, що я не вислухав усе, бо мусів вийти скорше закінчення) – це те, що Баптистська Церква в Бразилії, крім внутрішних місій у своїй країні, ще утримує коло п’ятсот місіонарів та їхніх родин у заграничних місіях, для виключного розповсюдження Слова Божого й духовної обслуги потребуючих людей, без ніякого іншого інтересу, як наприклад: кооптувати собі нових членів, організувати нові свої громади, чи збирати фонди.
Вони це роблять співпрацюючи з місцевими церковними організаціями, і не в аґресивному способі, як деякі нові п’ятидесятники, що разом з проповідницькою діяльністю мають ясний намір відразу прилучити нових членів та платників десятини до своєї Церкви. Очевидно, що кожна Церква має думати про своє утримання, розріст і розбудову, але це не може бути головною її метою, бо вона не є заробітковою організацією. Отжеж, Церква має дбати про фінансові та будівничі справи тільки як засіб щоб осягнути свою дійсну мету – євангелізувати людей та їх провадити до Бога. До того, місійна діяльність Церкви не може бути спрямована до притягання членів других Церков до себе, але до євангелізації потребуючих людей, віддалених від Церкви.
Пізніше, коли Слово Боже, яке є живе та діюче, поставить таку людину на ноги, і вона захоче прилучитися як член до нашої Церкви, і з любови та вдячности до Бога співпрацювати працею та фінансово з нашою Церквою – то добре, а як ні – то нема проблеми, бо найголовніше це допомогти духовно потребуючій людині, щоб вона знайшла дорогу до Бога. А чому я називаю цей візит екуменічним, помимо того, що я там не зголосився, не сказав нікому хто я і чому там був? Перш усього тому, що я там вступив з відкритим християнським духом, з добрим серцем, по братньому, без критичної постави і без наміру їх навертати до себе або до них навернутися.
Отжеж, перша риса справжнього екуменізму – це відсутність месіянізму (тільки моя Церква правильна, тільки моя Церква спасає!) і відсутність прозелітизму (бажання навертати других до своєї Церкви). Справжній екуменіст повинен поставити Христа повище своєї власної Церкви, або, іншими словами, повинен думати більше про Христову Церкву (християнську, вселенську, екуменічну), а не про свою власну, хоч це нормально, добре й потрібно любити й триматися своєї Церкви.
По другому, через ту “екуменічність” (а не “церковність”) згаданої місійної діяльності баптистів, хоч той пастор ані разу не висловив слово “екуменізм”. І в дійсності, наприклад у нашому українському випадку, доки ми не приймемо ідею про тотальну співпрацю, скажім, між греко-католицькими та православними священиками (навіть виключаючи на перший момент співслуження св. Літургії) – доти ми не будеми справжніми екуменістами, і не почнемовідбудувати в нашому народі первісну Єдину Христову Церкву.
Чому, наприклад, не запросити православного священика відправити Сл. Божу або проповідувати в греко- католицькій церкві для греко-католицьких вірних? А чому, наприклад, греко-католицький священик не може працювати якийсь час між православними (не засуджуючи його і не називаючи його за це пере верчиком або зрадником)? Хіба Ісус не хоче, “щоб усі були одно”? А щоб усі були одно, не треба щоб православний “навернувся” на католика, або щоб католик “навернувся” на православного – вистачить щоб один прийняв другого таким як є і співпрацювали між собою з любови до Ісуса! Очевидно, що також потрібно щоб самі православні порозумілися між собою...
Тут ще варта згадати, що коли Йоан сказав Ісусові, що заборонив одному чоловікові виганяти бісів в ім’я Ісуса Христа, бо він не ходив з ними, не належав до їхньої групи, Ісус відповів: “Не бороніть йому... Бо хто не проти нас, той за нас!” (Мк. 9:38-40)
o.Іван КІНДРЯ
м. Куритиба, Бразилія
o.kindra@pop.com.br
Ісусе дорогий, навчи нас чинити Твою волю, а не нашу, бо Ти є нашим Спасителем, а ми самі – спастися не в силі!
