Римо-Католицька Церква в Україні
Римо-Католицька Церква в Україні - друга за чисельністю парафій Католицька Церква в Україні; до неї належать католики латинського обряду.
Україна від початків своєї християнізації зазнала впливу і Візантійської, і Римської Церков. На території України мученицькою смертю загинули Папи Римські св. Климент І (?100 р.) і Мартин І (655 р.). У 961 р. на запрошення княгині Ольги до Києва прибув німецький латинський єпископ св. Адальберт, а у 977 р. на Русь прибули перші посли від Папи. Упродовж 977-979 рр. в Києві існувала латинська дієцезія на чолі з архипископом св. Боніфацієм.
Після хрещення князем Володимиром Київської Русі сюди прибувають чергові посли з Риму, які привозять частинки мощей святих для новозбудованих храмів.
1009 р. засновано Трансильванську дієцезію, до якої входили до ХІV ст. територія Закарпаття.
Київська Церква підтримувала контакти з Римською Церквою навіть після розколу 1054 р.
У 20-30 рр. ХІІІ ст. в Україні з'являються латинські ченці домінікани і францискани.
1253 р. Папа Іннокентій ІV через легата Опізо передав королівську корону князю Данилу Галицькому.
1321 р. - рік заснування першого латинського єпископства на території України з центром у Києві. Після захоплення Галичини Польським королівством у середині ХІV ст. у 1359 р. засновано першу латинську дієцезію у Львові, але перший єпископ Тома до неї так і не прибув. 1367 р. засновано дієцезію у Галичі; 1375 р. її перетворено на митрополію, а 1412 р. її центр перенесено до Львова. Протягом 1412-1440 рр. було створено дієцезії у Луцьку, Холмі, Володимирі-Волинському та у Кам'янці-Подільському. Водночас започатковується процес переведення на латинський обряд українського населення, насамперед заможніших прошарків та аристократії.
Із 1346 р. Закарпаття увійшло до Егерської дієцезії. У ХVІ-ХVІІ ст. у часі протестантської реформації Католицька Церква на Закарпатті зазнала значних втрат, але завдяки ченцям францисканам і єзуїтам відродилась.
В останній третині ХVІ ст. в Україні розгорнули широку діяльність отці-єзуїти. Одним із головних напрямків їхньої діяльності стала освіта; з кінця ХVІ ст. в Україні засновуються єзуїтські колегії, в яких виховувалася також і православна молодь, що сприяло латинізації українського суспільства, насамперед магнатів та шляхти. У 1661 р. єзуїти за королівським дозволом засновують у Львові університет, перший на українських землях.
Крім вищезгаданих чернечих орденів, в Україні розгорнули широку діяльність також бернардини, кармеліти, капуцини, августинці, пауліни, тринітарії, театини, численні жіночі ордени.
У ХVІІІ ст. РКЦ в Україні зазнає втрат. Із входженням українських земель до складу Російської імперії тут розгортаються переслідування католицького кліру, насамперед уніатів. Упродовж 1772-1795 рр. відбуваються три поділи Речі Посполитої, в результаті яких відбуваються зміни і в релігійному житті. До Львівської архидієцезії були включені Луцька, Холмська та Кам'янецька дієцезії. Австрійська влада закрила сотні монастирів на західно-українських землях, вивела чернечі ордени з-під папського права і підпорядкувала їх місцевим єпископам. Протягом ХІХ ст. чернече життя відроджується.
Після поділів Польщі в Російській імперії також відбулися адмінстративні зміни. У 1797 р. Київсько-Чернігівську дієцезію було розділено, в результаті чого виділяється окрема Луцько-Житомирська дієцезія. Російська влада всіляко утісняла життя Римо-Католицької Церкви, але на відміну від Греко-Католицької, вона могла легально існувати. На початку ХХ ст. влада під впливом внутрішньополітичних обставин лібералізувала своє ставлення до католиків. У 1909 р. у трьох правобережних губерніях проживало 802 тис. римо-католиків; у 1916 р. нараховувалось 257 парафій та 349 священнослужителів. У Житомирі діяла єдина семінарія; за радянських часів її було перенесено до Польщі.
Активну діяльність розгорнула РКЦ на Закарпатті: 1804 р. ці території увійшли до Сату-Марської дієцезії. Після падіння Австро-Угорської імперії і входження Закарпаття до складу Чехословаччини центр єпархії залишився в Угорщині, що ускладнювало керівництво ними. Із приходом у 1944 р. радянських військ зв'язок з дієцезіальним центром було втрачено, а тому й призначено єпископського вікарія.
У результаті більшовицької окупації України у 1919-1920 рр. Луцько-Житомирська єпархія розділено, єпископ мав центр у Луцьку, а в Києві було призначено генерального вікарія. На середину 20-х рр. у радянській Україні діяло 107 костелів, в яких правило 68 священиків і нараховувалося 350 тис. вірних. У 1926 р. Святий Престол утворив Житомирську дієцезію, для якої призначив Апостольського адміністратора. Проте комуністична влада розгорнула боротьбу проти католиків, і у 1934 р. нараховувалося всього 18 священиків, а у 1938 р. закрито останню римо-католицьку парафію св. Олександра в Києві; духовенство було або страчено, або заслано.
Після відновлення радянської влади в Західній Україні у 1944 р. розпочалися репресії проти Католицької Церкви; центр Львівської архидієцезії примусово пересено до Любачова в Польщі; туди ж змушено переїхати Львівського архиєпископа Євгена Базяка та численну групу священиків і чернецтва. У 1946 р. був заарештований Луцький єпископ Адольф Шельонжек.
1945 р. до РКЦ у Львові належали 17 діючих храмів, 12 чоловічих та 22 жіночих монастирів, але вже у 1946 р. залишилося лише 4 діючі храми та 6 правлячих священиків.
Протягом 1948-1953 рр. пройшла друга хвиля репресій проти Католицької Церкви, в результаті якої число римо-католицьких священиків в Україні зменшилося від 50 до 25. Певна кількість громад діяла у підпіллі, часто Богослужіння відправлялися перед закритими храмами. До діючих римо-католицьких храмів приходила також частина вірних греко-католиків, які хотіли зберегти таким чином єдність зі Святішим Престолом.
У 1948-1995 рр. парохом Львівської Латинської катедри був о. Рафал Керницький; 16 січня 1991 р. Папа Іван Павло ІІ призначив його єпископом-помічником Львівським.
Репресії відбулись і на Закарпатті. У 1947 р. Сату-Марську дієцезію було поділено на 4 частини, одна з яких була сформована саме на Закарпатті, де на той час діяло 40 парафій. До 1956 р. було засуджено 19 священиків; дозволялося відправляти лише Літургії та похорони, решта Богослужінь відбувалися підпільно.
У 1989 р. на Закарпатті було дозволено проводити душпастирську діяльність священикам з Угорщини, а навесні того ж року тут побував архиєпископ Естергорський Ласло Пашкаї; у 1990 р. прибули монахи з Чехословаччини.
16 січня 1991 р. Папа Іван Павло ІІ відновив діяльність в Україні римо-католицьких дієцезій та призначив єпископів у Львові (митрополит архиєпископ Львівський Мар'ян Яворський), Кам'янці-Подільському (єпископ-ординарій Кам'янець-Подільський Ян Ольшанський) та Житомирі (єпископ-ординарій Київсько-Житомирський Ян Пурвінський). Керівним органом РКЦ в Україні є конференція єпископів.
Незалежна Україна встановила дипломатичні відносини з Ватиканом, і у 1992 р. в Україну було відкрито Апостольську нунціатуру, а першим Апостольським нунцієм став архиєпископ Антоніо Франко. Він же очолив відновлену у 1993 р. Апостольську адміністратуру Закарпаття; у 1995 р. єпископом-помічником на Закарпатті призначено Антала Майнека, а від 1997 р. він єпископ-ординарій.
1996 р. відроджено Луцьку дієцезію, якою тимчасово керував Львівський митрополит архиєпископ Мар'ян Яворський; у 1998 р. Іван Павло ІІ призначив тодішнього єпископа-помічника Львівського Маркіяна Трофим'яка Луцьким єпископом-ординарієм, а Кам'янець-Подільського єпископа-помічника Станіслава Падевського - Львівським єпископом-помічником.
22-25 березня 1999 р. відбувся перший в історії відродженої РКЦ в Україні візит українських єпископів до Риму - "ad limina".
28 січня 2001 р. Папа Іван Павло ІІ підніс Львівського митрополита архиєпископа Мар'яна Яворського до гідності кардинала; урочистості відбулися в Римі 21-22 лютого 2001 р.
Детальнішу інформацію шукайте на веб-сторінці РКЦ.
Актуальні статистичні дані конфесії можна знайти у розділі “Статистика релігій в Україні”, а перелік відомих РІСУ її веб-сторінок – у розділі “Україна релігійна в інтернет-мережі”
