Перед богом і власною совістю
Людина і світ. — 1996. — №9. — С. 2–8.
Олексій ШУБА, головний науковий консультант Секретаріату Верховної Ради України, кандидат філософських наук.
Хроніка прийняття положень нової Конституції України з релігійно-церковних проблем
Важливою віхою в історії України, у становленні української державності стало прийняття Верховною Радою України нової Конституції. Віднині найважливіші сфери суспільного життя регулюються Основним Законом.
Конституція України закріплює принципи, положення і норми, які стосуються ставлення держави до релігії та Церкви, прав і свобод віруючих громадян, правового статусу створених ними релігійних організацій.
Релігійні права і свободи розглядаються у Конституції України передусім як невід’ємні права і свободи людини і громадянина. У цьому відношенні вона відповідає світовим стандартам, оскільки враховує положення міжнародних документів, визнаних Україною.
В основу Конституції покладено основоположні демократичні принципи щодо релігії, Церкви та віруючих: рівність громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії; рівність релігій перед законом; відокремленість Церкви і релігійних організацій від держави, а школи від Церкви.
Прийняття статей, положень та норм, які торкаються релігійно-церковних проблем, відбувалося у гострій боротьбі між окремими народними депутатами, депутатськими групами і фракціями. Боротьба точилася буквально за кожне положення, фразу, навіть слово. Щоб переконатися у цьому, наводимо текст стенограми засідання Верховної Ради України від 21 червня 1996 р., на якому обговорювалося одне із положень преамбули Конституції.
ГОЛОВА (Голова Верховної Ради України Олександр Мороз. — О.Ш.) Наступна частина:
«усвідомлюючи відповідальність перед Богом, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями».
СИРОТА М.Д. (голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з доопрацювання проекту Конституції України. — О.Ш.) Шановні колеги, депутат Попеску Іван Васильович запропонував додати: «усвідомлюючи відповідальність перед Богом». Мотивувалася поправка не тільки тим, що у нас дуже багато віруючих, які ще більше підтримають Конституцію, а й тим, що більшість європейських країн, які вносили таку норму до Конституції, після її прийняття починали бурхливо розвиватися. Саме тому комісія дуже вас просить підтримати цю норму.
ГОЛОВА. Ставлю на голосування текст в редакції комісії.
СИРОТА М.Д. Прошу підтримати, шановні колеги. Щоб не гнівити Бога.
ГОЛОВА. «За» — 227. (Прийнятою є норма, за яку проголосувало не менше 300 народних депутатів. — О.Ш.) — Відчувається тривога частини депутатів, особливо тих, які є невіруючими, з приводу того, що голосування за цю норму буде схоже на фарисейство. Тому, може, не будемо зачіпати Бога...
СИРОТА М.Д. Якщо не подобається слово «Богом», то треба ставити на голосування поправку про його виключення...
(Засідання Верховної Ради України 25 червня 1996 р.).
ГОЛОВА. «Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями». Ця норма набрала 227 голосів. (Шум у залі). У мене записано, що 227 голосів .
СИРОТА М.Д. 227.
ГОЛОВА. Без слова «Бог». Може, Бог нас помирить, якщо ми не будемо його записувати?.. Оскільки у нас, ну все-таки, різні боги, бо сто з лишком національностей, то ви ж самі розумієте...
СИРОТА М.Д. У кожного свій Бог.
ГОЛОВА. Хоч Бог і єдиний, тільки різні люди по-різному його розуміють... (Шум у залі). Одначе я ставлю спочатку на голосування тезу в редакції комісії.
СИРОТА М.Д. Шановні колеги! Комісія дуже просить вас підтримати дане формулювання.
ГОЛОВА. «За» — 258. Ставлю на голосування без слова «Богом».
СИРОТА М.Д. Що вас так нервує слово «Бог», шановні колеги? Бог з вами, давайте голосувати преамбулу.
ГОЛОВА. Увага, голосується пропозиція: не згадувати «Бога», а записати тільки про відповідальність перед поколіннями. «За» — 228. У мене є така пропозиція: давайте проголосуємо дві норми. Одна — «усвідомлюючи відповідальність перед Богом...», а друга — «усвідомлюючи відповідальність перед попередніми, нинішнім і прийдешніми...» Депутате Попеску, який записав слово «Богом» у цю норму, будь ласка, вам слово.
ПОПЕСКУ І.В. Якщо комусь не подобається слово «Бог», то нехай вносить пропозицію про вилучення цього слова. Я особисто цього робити не буду.
ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Правильно, правильно! Він не може зняти.
СИРОТА М.Д, Ну тут же не «чорт» написано, а написано «Бог», шановні колеги (Шум у залі).
ГОЛОВА. «Усвідомлюючи відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями...» — так було написано в тексті, проголосованому Верховною Радою у першому читанні. Ставлю на голосування ще цю пропозицію. «3а» — 248. Будь ласка, думайте, а ні — будемо шукати компроміс у цій нормі.
ПИЛИПЧУК В.М. Шановні колеги! Ми почали непогано — з компромісів. Давайте ці компроміси закріпимо і розвинемо. Ще є частина депутатів, які визнають Бога. Але це не означає, що неодмінно християнського чи мусульманського, чи єврейського Бога. Бог — це абсолютна істина, це вселенський розум. І тепер, якщо підходити з позицій плюралізму — атеїзму чи теології, то ніхто не повинен забороняти або змушувати вірити чи не вірити... Тому я просив би піти на компроміс і записати. Хто буде відчувати відповідальність перед Богом — той буде, а хто ні — то ні.
ГОЛОВА. Інша думка? Будь ласка, я поставлю на голосування. Я хочу дійти компромісу. Говоріть, депутате Симоненко.
СИМОНЕНКО П.М. Шановні колеги! Ідеться про те, що ніхто не забороняє вірувати чи не вірувати в Бога. І кожен з вас за іншими статтями, які тут теж у проекті записані, має право на свободу совісті. Але йдеться про преамбулу Конституції. І от у цій ситуації ми пропонуємо: давайте спокійно запишемо норму, що ми відповідальні перед попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями. Перед своїми батьками, перед своїми дітьми, перед онуками... Незалежно від віросповідання.
ГОЛОВА. Прозвучало дві думки, Я поставлю на голосування зараз. І от на основі цієї дискусії у мене виникла компромісна пропозиція. Зважте на те, що Бог — це любов. Так? Форма прояву любові — це дія совісті. Давайте, може, так запишемо: «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, перед нашою совістю, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями»?
СИРОТА М.Д. Совість — це добре, але це не змінює слова «Бог».
ГОЛОВА. Це точніше: «перед нашою совістю»?
СИРОТА М.Д. Це ж зовсім інша філософська категорія.., Мається на увазі не конкретна віра. Мається на увазі відповідальність не тільки перед прийдешніми і попередніми поколіннями, але й перед вищими силами, які сьогодні є у нас і які ми й зараз бачимо серед нас.
ГОЛОВА. Я ставлю компромісну пропозицію депутата Пилипчука на голосування... «За» — 176. Пропозиція депутата Симоненка ще раз ставиться на голосування. «Усвідомлюючи відповідальність перед попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями». Прошу голосувати. «За» — 224. Теж не набирає... Ще була пропозиція депутата Бойка: «Усвідомлюючи відповідальність перед Всевишнім, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями». Ставлю її на голосування. «За» — 168. Теж не вистачає голосів, Давайте послухаємо жінку. Катерино Тимофіївно, будь ласка.
ВАЩУК К.Т. Шановні колеги! Оскільки ми визнали, що право націй на самовизначення підтримане всім народом, то давайте підтримаємо і тих, для кого Бога нема, і тих, для кого він є. Для тих, для кого є Бог, буде відповідальність перед Богом; для тих, для кого Бога немає, — попередніми і прийдешніми поколіннями. Ну чому це нас так роз’єднує? Ми 70 років прожили без Бога, тепер живемо з Богом, Президент дає клятву на Біблії і на Конституції. Ну чому ми сьогодні так хочемо викинути слово «Бог»? Ну чому така неповага до віруючих, чому? Давайте підемо на той компроміс.
СИРОТА М.Д. Зрозуміло. І в інших конституціях це слово є.
ГОЛОВА. Є ще одне компромісне рішення. У нас у Конституції буде норма «свобода совісті», так? Тобто кожен вільний сповідувати або не сповідувати. Тому у загальному тексті можна було б поєднати, так би мовити, і примирити тих, хто вірить, і тих, хто живе по совісті, але в Бога не вірить... Давайте запишемо так: «Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями».
СИРОТА М.Д. Це було б дуже гарно.
ГОЛОВА. «За» — 287. Спеціаліст із філософії Володимир Савелійович нехай дасть аргументацію. Будь ласка.
МУЛЯВА В.С. Шановні колеги! У нас тут відбувається абсолютизація самого поняття «Бог». Річ у тому, що є, наприклад, пантеїстичне розуміння Бога — Бог розуміється як природа. В епоху середньовіччя, в найстрашнішу епоху, була течія номіналізму, яка Бога вважала лише назвою. Тому для одних Бог — це совість, для других — це сила природи, для третіх, може, рід увесь є набожним. Тобто поняття «Бог» є не лише в розумінні суто релігійному, а й у філософському і охоплює те, що ви вважаєте для себе найвищим, до чого ви прихиляєтеся. І при такому розумінні за це можна проголосувати і лівим, і правим, і комуністам, і соціалістам. Я хотів, щоб ви правильно зрозуміли цю категорію: Бог — це все те, що допомагає нам, власне, бути людьми на цій землі.
СИРОТА М.Д. ...Саме тому комісія написала слово «Бог» з великої літери. В усіх округах є віруючі люди, давайте підтримаємо їх.
ГОЛОВА. Михайле Дмитровичу, Бог завжди пишеться з великої літери.
СИРОТА М.Д. Не всі, на жаль, пишуть слово «Бог» з великої літери.
ГОЛОВА. Депутат Болдирєв.
БОЛДИРЄВ Ю.О. Я думаю, что на самом деле мы вряд ли сумеем согласиться с аргументами друг друга. И поэтому у меня єсть следующее предложение. Прежде всего, уважаемые коммунисты и социалисты, уверяю вас, что Бог єсть. И не только Бог в атеистическом смысле, но и Бог как личность. И если кто-то хочет, то я готов стать вашим проводником на дороге к нему. (Шум у залі), Но при этом я напоминаю всем — и атеистам, и верующим, что в Библии сказано: «Не поминай имя Господа Бога твоего всуе». Таким образом, есть основания для того, чтобы не упоминать его всуе, потому что Конституция — это все же не Библия...
ГОЛОВА. Я звертаюся до тих, хто не хоче, щоб слово «Бог» було згадане тут. Я також кілька разів голосував проти цього, але тепер схиляюся до позиції тих депутатів, які кажуть: «Ми віримо, і ми хочемо брати відповідальність також і перед...» ...Я ще раз ставлю на голосування пропозицію, вже обговорену, в такій редакції: «Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями...» Прошу голосувати. «За» — 292. Тепер без слова «Бог» ставлю на голосування. Прошу вас підтримати цю пропозицію, А «совість» залишається. «За» — 190. Наполягають ще раз проголосувати цю норму. Ну, давайте напишемо «Власним сумлінням», якщо «совість не підходить.
СИРОТА М.Д. «Совість» підходить. Чому ж? «Совість» якраз підходить! «Совість» — це дуже добре!
ГОЛОВА. Отже, «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями...». Давайте підтримаємо цю пропозицію. Тут для всіх вистачає місця.
СИРОТА М.Д. Універсальна форма. Прошу підтримати.
ГОЛОВА. Підтримайте. «За» — 299.
СИРОТА М.Д. Поіменно давайте проголосуємо ще раз.
ГОЛОВА. Депутати наполягають на поіменному голосуванні. 299 проголосували «за», а треба 300.,. Ще раз ставлю на голосування повну редакцію, Прошу, проголосуйте, підтримайте. «За» — 305. (Оплески). Оплески — це радість від того, що «Бог» записаний, чи від того, що прийняли цю норму?
Важливе значення для розуміння основних принципів ставлення української держави
до релігії і Церкви має ст.35. «Кожен має право, — говориться у першій її частині,
— на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово
чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність».
Ця норма дає усім громадянам України, особам без громадянства та іноземцям, які перебувають на території України, право на світоглядний та конфесійний плюралізм, на вільний вибір, сповідування чи зміну релігійних поглядів і переконань за їх власним вибором та на виконання згідно з ними необхідних культових дій. Це право включає також свободу ведення релігійної діяльності, вільного вияву й усного чи письмового поширення своїх поглядів через засоби масової інформації чи в інший спосіб. Усі дії, пов’язані з реалізацією права на свободу світогляду і віросповідання, якщо вони не суперечать законам держави, можуть здійснюватися публічно чи приватно, індивідуально або разом з іншими особами. Ніхто не може примушувати людину до сповідання або несповідання релігії, до участі або неучасті у відправі релігійного культу, у виконанні церковних обрядів та церемоній.
Слід зазначити, що деякі депутати у процесі обговорення проекту Конституції пропонували і значна кількість їх підтримувала у тому, щоб внести до цієї частини таку норму, як право ведення антирелігійної, атеїстичної діяльності.
Наводимо текст стенограми засідання Верховної Ради України 26 червня 1996 р., де обговорювалось це питання.
ГОЛОВА. Частина перша... Ставлю на голосування цю частину. (Шум у залі). І антирелігійну
діяльність? (Шум у залі) І атеїстичну діяльність? Зараз я поставлю на голосування.
(Шум у залі). «За» — 157... Учора, коли ми голосували за «Бога» і «совість»,
нам вдалося досягти компромісу: одні керувалися релігійними переконаннями, а
інші — свободою совісті і своєю власною совістю. У даному випадку теж треба
записати про рівне право вести релігійну або атеїстичну діяльність. Це було
б цілком закономірно і правильно. Ставлю на голосування цю пропозицію. «За»
— 222... Я ще раз ставлю поправку на голосування. «Релігійну або атеїстичну
діяльність» — це абсолютно компромісна пропозиція. Чому вона не влаштовує когось?
Я просто не можу зрозуміти...це не вкладається в голові. Ставлю на голосування
ще раз. «За» — 248... Тут немає суперечності. Людина віруюча може займатися
релігійною діяльністю, людина-атеїст може займатися атеїстичною діяльністю —
це випливає з прав людини. Адже ми записали, що «правова держава». І в преамбулі
кілька разів на цьому наголошували, і на Бога там для тих, хто вірує, і на совість
для тих, хто не вірує. А сьогодні ми не хочемо записувати...
ГОЛОВУЮЧИЙ (перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Ткаченко. — О.Ш.). Ставлю частину першу статті 35 на голосування в редакції комісії... «За» — 244. Депутат Кузьменко.
КУЗЬМЕНКО С.Л. Після слів «релігійну діяльність» додати слова «чи атеїстичну пропаганду».
СИРОТА М.Д. Щодо цього думка комісії така. Вона вважає неприйнятним слово «пропаганда». (Шум у залі). Якщо «вести релігійну чи атеїстичну діяльність», то це — дещо інше.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Депутат Алексеєв. Будь ласка.
АЛЕКСЄЄВ В.Г. Я думаю, что единственное рациональное объяснение в том, что люди боятся, что, дав свободу религиозной деятельности, мы откроем ворота для сект типа «Аум-Синрике» и «Белое братство»... Людям мы даем возможность отправлять религиозные культы, а экстремистским организациям — нет. Я прошу проголосовать, это нормально...
СИРОТА М.Д. Шановні колеги, комісія вважає, що це вже передбачено частиною другою даної статті.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Першу частину ставлю на голосування в редакції комісії. «За» — 230.
Як бачимо, ця норма не набрала необхідної кількості голосів і не була включена
до Конституції.
Згідно з Конституцією (ст.35, ч.2), здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Це значить, що у державі не допускається існування таких релігійних організацій, діяльність яких спрямовується на заподіяння шкоди державі і суспільству, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі, на використання під приводом відправлення релігійних культів та ритуальних обрядів протиправних засобів примусу, на спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків та порушення громадського порядку, посягання на життя, здоров’я чи гідність особи. Важливе значення для розуміння статусу релігії в українській державі і суспільстві має конституційне положення про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави (Ст.35, ч.З).
Це означає, що держава, її органи та посадові особи не втручаються у визначення громадянами свого ставлення до релігії та у внутрішні справи релігійних організацій, у їх діяльність, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Держава не покладає на Церкву, релігійні організації виконання державних функцій, не фінансує їх діяльності. Релігійні організації, у свою чергу, теж не втручаються у справи держави, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Оскільки віруючі є громадянами України, членами суспільства, то держава на загальних підставах захищає їх права і законні інтереси.
Одначе цей принцип не означає ізолювання Церкви, релігійних організацій, священнослужителів та віруючих від громадського життя. Держава сприяє участі релігійних організацій у соціально-культурному житті суспільства, здійсненню соціального служіння, доброчинної діяльності. Хоча релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій, не надають їм фінансової підтримки, віруючі, священнослужителі мають право на особисту участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.
З метою забезпечення втілення в життя основних принципів державної політики щодо релігії та Церкви, надання релігійним організаціям необхідної допомоги у контактах з державними органами, сприяння міжконфесійному порозумінню, участі релігійних організацій у міжнародних релігійних заходах та контактах із зарубіжними релігійними організаціями і центрами, здійснення релігієзнавчої експертизи та реєстрації статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів створено Державний комітет України у справах релігій.
Варто нагадати, що положення про відокремлення Церкви і релігійних організацій від держави з’явилося лише в останньому варіанті проекту Конституції, а про відокремлення школи від Церкви — у процесі остаточного її прийняття.
Знов звернімося до стенограми засідання Верховної Ради України. (26 червня 1996 р.)
СТЕПАНОВ П.С. После слов «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені
від держави» добавить: «школа отделена от Церкви». Здесь только что докладчик
обьяснял, что атеистическая пропаганда — это навязывание воли... (Шум у залі).
Когда к первоклассникам приходит священник и ведет религиозную работу — зто
разве не навязывание несовершеннолетним религиозной воли? Поэтому, уважаемые
депутати, прошу поддержать отделениє школы от Церкви.
ГОЛОВУЮЧИЙ, Я ставлю поправку, внесену депутатом Степановим, на голосування. «За» — 151.
КОРОПЕНКО А.А. Моя поправка до частини третьої полягає у тому, щоб після слова «держави» поставити кому і доповнити словами «а школа — від Церкви» й далі за текстом. Тому що не можна повертати релігію в школу наприкінці XX століття. То не є показником розвитку демократії, а схоже на приниження гідності дітей, нав’язування їм тієї чи іншої: релігії. В одному класі можуть навчатися діти різних віросповідань, різних конфесій, то як бути?
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я ставлю на голосування. «За» — 183. Депутат Мойсеєнко. Будь ласка.
МОЙСЕЄНКО В.М. Все остается, как здесь написано, но после слова «держави» будут слова «та школи, крім духовних навчальних та виховних закладів...» То єсть здесь мы устраняем влияние на свободу совести детей... Мы имеем самые страшные примеры, когда религиозные секты и прочие оказывают калечащее влияние на детей... Но я бы хотел напомнить слова великих по этому поводу. Энгельс писал, что религия єсть акт самоопустошения человека. А Маркс писал, что религия — это вздох угнетенной твари, сердце бессердечного мира, дух бездушных порядков, религия єсть опиум для народа. Естественно, что я не соглашусь никогда, чтобы наши дети подвергались одурманивающему воздействию религии.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я поправку депутата Мойсеєнка ставлю на голосування... «За» — 91... Депутат Степанов. Будь ласка.
СТЕПАНОВ П.С. Я пойду на компромис со своими оппонентами. Я предлагаю: государственние школы — от Церкви...
ГОЛОВУЮЧИЙ. Державні школи... Я ставлю поправку депутата Степанова на голосування. «За» — 148... Будь ласка. Депутат Пасечна.
ПАСЕЧНА Л.Я. Уважаемые депутаты, хочу обратить ваше внимание на то, что к нам в комиссию обращаются многие учителя с тем, что Церковь сегодня вторгается в работу общеобразовательных школ и других учебных заведений Украины, чем нарушает ныне действующий закон... Я прошу всіх подумати про наших дітей у майбутньому і підтримати це.
ГОЛОВУЮЧИЙ. І про внуків. Будь ласка, ставлю на голосування. «За» — 179. Депутат Угаров...
УГАРОВ Г.Ю. Простой пример. 40 родителей согласились, чтобы батюшка приходил в школу раз в неделю и что-то рассказывал детям, а Конституция это запрещает... (Шум у залі). Это уже первый запретительный момент. Не надо этого делать.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Депутат Косів.
КОСІВ М.В. Я хотів би додати до того, що стосується релігійної моралі. Це не лише віра, це і тип соціальної поведінки людини... Ну навіщо ви знову про свій опіум? Ми вже про опіум ваш чули...
ГОЛОВУЮЧИЙ. Ставлю поправку депутата Косіва на голосування. «За» — 119... Тепер я прошу все-таки проголосувати статтю 35 у редакції комісії. Якщо не набираємо голосів — тоді повертаємо її на доопрацювання... «За» — 229. Повертаємо статтю 35 на доопрацювання...
(Засідання 27 червня 1996 р.).
ГОЛОВА. Стаття 35. Вона не вся голосувалась... (Шум у залі)... Ми не могли домовитися щодо статусу Церкви, так? Записали: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави»... Депутати пропонували дописати: «а школа — від Церкви...»
ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Це норма усіх європейських країн.
ГОЛОВА. (Шум у залі). Давайте статтю з цією поправкою проголосуємо в цілому (Шум у залі). Усі голосуйте… З таким уточненням: «а школа — від Церкви». «За» — 320. Спасибі. У частині третій статті 35 записується: «а школа — від Церкви».
Таким чином, набравши необхідну кількість голосів, ця норма дістала своє відображення
у Конституції. Освіта в українській державі має світський характер.
Чи означає це, що в Україні не дозволяється навчання релігії? Звичайно, ні. Церкви і релігійні організації мають право на створення середніх та вищих духовних навчальних закладів, у яких ведеться підготовка священнослужителів, недільних шкіл для вивчення релігії. За бажанням батьків релігійне навчання та виховання їхніх дітей може здійснюватися також у приватних навчальних закладах.
Конституційна норма, згідно з якою «жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова» (ст.35, ч.3), остаточно знімає питання, яке останнім часом активно дебатувалося у церковних та політичних колах, про доцільність і можливість створення в Україні державної релігії і Церкви, надання окремим релігійним організаціям статусу привілейованих. Згідно з Конституцією України (ст.35, ч.4) «ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою». Зазначимо, що ця норма відповідає вимогам Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка є основоположним документом Ради Європи і в якій було визнано, що альтернативна (невійськова) служба не вважається примусовою працею. Єдине, на наш погляд, що має бути переглянуто, — це строки цієї служби, які, згідно із чинним законодавством, удвічі перевищують строки обов’язкової військової служби.
Слід відзначити, що релігійні проблеми в Конституції ставляться й вирішуються не лише у юридично-правовому, але і в історико-культурному та національно-етнічному контекстах.
Україна, як відомо, завдяки своєму геополітичному положенню є державою з багатонаціональним та поліконфесійним складом населення. На її території проживають представники понад ста національностей. Національні меншини в Україні налічують 14 млн. чоловік, тобто 27,3 % всього населення. Вони представляють різні культурні та мовні групи, релігійні напрями. Тому цілком логічно, що питання, які стосуються національних проблем, розглядаються в Основному Законі у тісній єдності з культурними, мовними, релігійними та іншими.
Статтею 11 Конституції передбачається норма, згідно з якою «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».
Ця стаття складена з урахуванням положення Декларації ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин. Вона перебуває також у цілковитій відповідності з принципами Рамкової конвенції Ради Європи «Про захист національних меншин», підписаної від імені України 15 вересня 1995 р. у м. Страсбурзі.
Керуючись вимогами цих та інших міжнародних документів, а також положеннями Конституції України, держава має забезпечити однакові умови для здійснення національними меншинами права на релігійний вибір та релігійні свободи нарівні з особами, що належать до корінної нації.
Українська держава визнає за національними меншинами право на вивчення мови, ознайомлення з духовною спадщиною, історією, культурою, традиціями, звичаями, безперешкодне сповідування традиційної релігії своїх предків, виконання відповідних релігійних обрядів. З цією метою в місцях компактного проживання представників національних меншин можуть створюватися національні школи, культурні осередки, релігійні громади. Це право ніким не може заперечуватися. Будь-яка національна, культурна, мовна, релігійна асиміляція є неприпустимою, У разі виявлення фактів дискримінації чи насильства на національному чи релігійному грунті держава має негайно вжити відповідних заходів з метою їх усунення.
Дія згаданої статті Конституції спрямована на утвердження та поглиблення терпимості у національній і релігійній сферах, на уникнення міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, на досягнення справжньої рівності між корінним етносом і національними меншинами.
Постійна увага державних органів до вирішення національних та релігійних проблем є запорукою збереження цілісності української держави, соціальної злагоди, стабільності, демократії та миру в ній. Національно-культурне та конфесійне розмаїття, яке є об’єктивною реальністю українського суспільства, має стати не джерелом розбрату, а засобом зміцнення держави, духовного збагачення її громадян.
Ст. 11 перебуває у тісній єдності зі ст. 24, де сформульовано принцип рівності конституційних прав і свобод громадян та рівності їх перед законом. «Не може бути, — говориться у цій статті, — привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками».
Згідно з цим принципом усі громадяни — як віруючі різних конфесій, так і невіруючі — мають однакові конституційні права та свободи та є рівними перед законом.
Оскільки громадяни можуть задовольняти свої релігійні потреби одноособово чи колективно, з цієї статті випливає, що рівноправними є й створені ними релігійні організації незалежно від кількості прихильників та часу їх існування в Україні. Тобто усі — великі чи малі, традиційні чи новітні — організації, створені за конфесійною ознакою, мають право на однаковий правовий статус та захист з боку держави.
Як бачимо, конституційні принципи, положення і норми щодо релігії і Церкви народжувалися не в менших муках ніж, наприклад, статті про символіку, мову. Головне тепер, щоб вони стали нормами життя для всіх причетних до них посадових осіб, служителів культу, віруючих та невіруючих громадян України.
Конституція України має стати основою для оновлення чинного законодавства про свободу світогляду та віросповідання, забезпечення нормального функціонування релігійних організацій, розвитку державно-церковних відносин, подолання негативних виявів у релігійно-церковному житті.
