„Духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу”

Доповідь архиєпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія на Всеукраїнському Помісному Соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату 15 липня 2004 року

Ваша Святість! Ваші високопреосвященства, преосвященства, всечесні отці, делегати Собору, дорогі браття і сестри!

Наш Помісний Собор проходить в умовах жорсткої конкуренції духовного і секулярного у світі. Все більше і більше богослови і просто віруючі говорять про відступлення, апостасію як зовнішню так і внутрішню. У світі сьогодні відбуваються процеси, які все далі і далі нас відводять від Бога, від вічного Джерела життя. І кому як не нам сьогодні на початку ІІІ тисячоліття дана можливість вкотре заявити і забити тривогу в українському суспільстві і по всьому світові – що людство повинно схаменутися, зупинитися і переосмислити всі явище, які відбуваються у світі без Божого на те благословення.

Наша Свята Церква, як Церква Помісна, Церква українського народу вже вкотре подає свій голос про загрозу неминучої загибелі людства, якщо воно піде шляхом розбещеності, розпусти, неправди, антихристиянськості. Про це зокрема йшлося в доповіді Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України на Міжнародній Християнській Асамблеї в лютому 1998 року, яка мала назву „Різдво Христове та його онтологічне значення”. Вона стала програмною і для подальших зібрань і урочистостей присвяченних славному Ювілею 2000-ліття Різдва Христового. Продовженням цього став наш попередній Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату 9 січня 2001 року.

Дана проблематика і до сьогодні продовжує залишатися актуальною і Церква продовжує бити тривогу, намагається хоч на трішки зупинити процес безбожжя і бездуховності, технологічної самоомани.

********

Час від часу в людських суспільствах, навіть і таких, що втратили взагалі релігійні основи життя, випливає дивне, малозрозуміле і романтичне слово – покаяння.

Двохтисячолітня історія християнства, яка знала Єдиного Безгрішного, свідчить, що людина завжди залишалася і визнавала себе грішною. Мало того, чим вище вона піднімалася духовною ліствицею, тим більше вона наближалася до святості тим більше вона каялася в своїх гріхах.

Багато хто запитує себе: за що Господь нас так суворо карає? Але правильніше було б сказати: за що Господь ще нас терпить? – Він терпить нас ради невимовної милості Своєї, ради молитв угодників Своїх, невідомих світові, - терпить, очікуючи нашого покаяння.

Взято з офіційного сайту УПЦ КП



Каталог христианских ресурсов Для ТЕБЯ Маранафа: Библия, словарь,
каталог сайтов, форум, чат и многое другое Христианская поисковая система.