6. Перспективи
Хоча ми чуємо здебільшого про конфлікти, є і чинники, які свідчать про поступове зменшення напруги та дають шанси на покращення взаємин. Цьому сприяють і демократичний (попри всі посттоталітарні вади) державний устрій України, і мирне (незважаючи на часом аґресивну риторику і "побутову ксенофобію") співжиття між різними націями і поступове утвердження духовної місії усіх християнських Церков в українському суспільстві. На превеликий жаль не можна сказати, що це пом'якшення ситуації є результатом свідомої й цілеспрямованої діяльності самих Церков задля примирення і порозуміння. Досягнутий компроміс є поки що не так результатом дії християнського імперативу любові, як наслідком взаємних поступок і узгодження інтересів окремих Церков під тиском зовнішніх факторів. Так, зацікавлення у внутрішній стабільності виявляє державна влада. Українське суспільство, часто перейняте проблемами фізичного виживання, просто стомилося від тривалого внутрішнього протистояння. Світова християнська спільнота, стурбована релігійними непорозуміннями в Україні, прагне залучити українські Церкви до міжнародних екуменічних процесів. Існуючий паритет є не так рівновагою сил, як радше паритетом спільної слабкості Церков перед викликом посттоталітарної розрухи й злиденності, лицемірного споживацтва та великої спраги за духовними ідеалами, глобальної секуляризації та популярної мас-культури (чи радше безкультур'я), глибокої деморалізації та аґресивного "місіонерства" новітніх сект і парарелігійних рухів. Тому усвідомлення усіх цих та багатьох інших викликів і готовність дати на них християнську відповідь, осмислення власної церковної ідентичності й віднайдення спільної християнської сутності це не лише далека перспектива, це вимога сьогодення. Це шлях, яким християнство в Україні мусить іти, якщо воно хоче мати майбутнє.
