Символ віри і життя будучого віку
o. Михайло ДИМИД
Вступне слово на
науково-практичній студентській конференції
“Veritas versus Voluntas: Етос сучасної культури”
11-12 квітня 2003 р.
“Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа”, – каже апостол Йоан (1, 17) на початку євангельського свідчення. Застановімось над Правдивим в контексті людської свободи, подивімось на природні права, що несуть відбиток і є виявом Сущого [1], та над їх здійсненням у нашому житті. Ми бо отримали благодать – право бути завжди з джерелом життя, жити у Господі та в істині. Дійсність кличе до тривожних роздумів. “Кожний, хто чинить гріх – гріха невольник! … Отже, як Син вас визволить, справді будете вільні…” (Йо 8, 34; 36). І ми, вдивляючись у культурно-суспільні реалії, будемо говорити про етос культури, маючи на увазі насамперед це вільне майбутнє суспільство.
Свідомо, а частіше й несвідомо, наше суспільство живе християнською традицією. І коли свідомо, то це змушує до іспиту сумління та до іспиту віри – перегляду власної поведінки. Бо ж християнська віра не є закостенілим, простим ствердженням істини, а щоденною відповіддю Богові. (Теоретично і фактично) вона дієво творить спосіб життя і певний (завжди новий) етос.
Говорячи про теперішнє наше суспільство і його моральне здоров’я можемо констатувати, що воно слабо організоване, коли говорити про політичні, культурні, моральні структури добра. Його плюралізм нагадує радше юрбу – то в юрбі здоров’я з’являється через торкання до Христової одежі, як це правдиво визнає євангельська жінка, яка страждала на кровотечу (Мк 5, 33). Це діє на рівні Таїнства, воно завжди лише індивідуальне, викликати його можуть і естетичні почуття. Такий стан справ нас вповні не задовільняє, бо хочемо думати і суспільними християнськими катеґоріями. І тут ми запитуємо себе: чи достатньо наших чисельних храмів для цього впливу, чи достатньо Я, Ти, Він, Вона і ми всі разом зробили для наповнення християнського життя нашої церковної громади? Бо ж нерідко наші ближні, поодиноко й спільнотами, навіть шукаючи, не бачать цієї Христової одежі. Цією конференцією висловлюємо намір і необхідність зустрічі з Христом сьогодні, щоби Він зцілив наш етос і ввів наш народ у майбутнє.
Віримо, що до діяльного свідчення про Христове Царство причетні усі люди, однак саме ми маємо обов’язок особливого послуху Богові і стремління разом з іншими людьми до справедливості на землі.
Сьогоднішня людина, роздивляється на різні боки, перебуває у пошуку етичних норм: чи то західних – раціональних, чи східних – езотеричних; про те, часто, не зауважує тих небезпек, які чатують; оскільки, те що вабить, інколи може бути заходом побожності і правдивої культури та сходом беззаконня і непогамованих пристрастей. На нас, християнах, лежить обов’язок бути сіллю землі – пильнувати, щоб наша власна культура (Київське благочестя – це тисячолітня інкультурація Христа) не втрачала переображуючої сили. Ми, здається, всі цього прагнемо. Однак слід нам також досліджувати й оцінювати етичні рації, які мають початок поза нашими спільнотами, йдуть від людей інших віросповідань та ідеологій.
Ми твердо знаємо, що діяння Боже, втілене в Ісусі, – це безмежна любов, яка повертає справедливість. Силу Божу й реальні людські можливості показує Христовий Хрест. Переживаючи час Великого Посту, згадуємо, що Бог – Творець, що ми Його творіння, які не зуміли жити життям, сповненим любов’ю, цією рушійною силою, якою сповнене все живе, до чого торкнулася рука Бога, Згадуємо це, щоб усвідомити свої провини та, черпаючи сил зі святого Хреста Божого Сина, з новим серцем свідчити світові істину та очікувати прихід Божого Царства любові, в якому всі пізнають справедливість, мир і радість.
Бо ж проходячи Піст, готуємося до Господньої Пасхи; молимося: “Сподоби нас, Слове Божий, у світлі божественних чеснот побачити Твої страсті і життєдайне воскресіння, єдиний Многомилостивий” [2]. У подвизі Посту смакуємо той майбутній овоч – стан, коли Бог буде все у всіх. І бачимо, що жодні людські зусилля не зможуть утвердити те Царство, яке відбудує у свій час Сам Бог. Але, перебуваючи в історичній дійсності Божої праці у Христі можемо надіятись! – І як православні християни, в Його Дусі, приступаємо до нашої праці – бо маємо незаперечні істини та цінності, якими мусимо ділитись. “Надходить час, – ба вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться в Дусі і правді” (4, 23).
Крім цього, сьогоднішня конференція “Істина контра свобода (Veritas versus Voluntas) – етос сучасної культури” повинна розглянути детальніше наші вартості – як у перспективі майбутнього, так і в порівнянні з нормами й аномаліями сучасного суспільства. Усвідомлюючи своє християнство, можемо – і повнішим усвідомленням робимо це тепер – долати ментальність провінції, і відповідно – та відповідально! – входити в діалог культур. Маючи за еталон Христа, потребуємо детальніше обговорити нормотворчу і нормозахисну функцію Церкви в суспільстві. Обов’язок наш сьогодні – оглянути наскільки правдиве в нашому суспільстві розуміння і вживання свободи.
“А хто правду чинить, іде до світла, щоб виявилися діла його, бо вони зроблені у Бозі” (Йо 3, 21). Наша свобода кличе нас до відповідальності дійсно всесвітньої. І не відкидаючи, а здійснюючи цю вселенську місію, ми маємо на увазі стиль сучасного життя саме нашої країни, але також нашу власну відповідальність за правду – нас, як академічної установи, Українського Католицького Університету.
“Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого” (Йо 8, 28). Маємо багато випадків, коли нам, а також іншим, чітко відомо, що треба робити, і проблема полягає у тому, щоб це зробити. Сучасні нам умови ми повинні розглядати й показувати іншим в ясному світлі Божого Слова – тоді, як пророки можемо з певністю говорити: “Так каже Господь”. Але існують випадки, коли при Господньому Хресті можливість різних інтерпретацій сенсу любові і справедливості змушує нас до мовчання при їхній оцінці, бо нам ще невідоме те тверде й лагідне Господнє слово, яке промовлене до нас зараз. Ці розрізнення теж є нашим обов’язком. Пильнування простоти власного серця – це і щира діяльність, і очікування, це і постійне прикликання до співпраці Духа Істини, що все наповнює, все очищає і є справжньою Істиною, справжньою Свободою.
Виноски:
1. Ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
2. Стихира на Вечірні у вівторок 4-го тижня Посту є не винятковою, а радше правилом для Великопостної Тріоді у якості прохань про можливість бачити Христові страждання з передбаченням радості наступної Господньої Пасхи.
