Вступне слово
Мирослав МАРИНОВИЧ
Дозвольте від імені Інституту Релігії та Суспільства привітати в цьому залі всіх учасників конференції і побажати плідної праці.
У своєму короткому слові я хотів би зупинитися на трьох точках, важливих для сприйняття теми конференції, а саме: (1) що таке етос? (2) в чому особливість моменту його обговорення? (3) в чому полягає наше з вами завдання?
Поняття етосу
Треба розрізняти античне й сучасне значення етосу. Українські словники подають античне значення цього терміну: “Сукупність рис індивідуального характеру” (Філософський словник), “характер якої-небудь особи чи об’єкта” (Словник української мови). Етос як стійкий моральний характер (Пітагор, Геракліт, Демокріт), щось динамічно-спрямовувальне (Геракліт: “Етос людини є її демон”).
З часом відбулося зміщення з індивідуального розуміння етосу до суспільного. Етос – кумулятивне поняття, яке охоплює фактичний стан моральності, а також сукупність звичаїв деякої соціальної групи, що формують стиль життя її членів у конкретних історичних умовах.
Етос – це моральність, засвоєна у життєвій практиці якогось соціуму. Разом вони творять характерний і неповторний стиль життя, який притаманний лише даній групі чи культурі. Етос – це фундамент якогось суспільного устрою, серцевина спільного добра.
Етос є практичним наслідком прийнятих у суспільстві чи суспільних групах єрархії цінностей, яка визначає певне розуміння об’єктивних моральних норм, а також сукупність звичаєвих норм, яким приписується моральна якість.
Може виникнути питання: чому вводити новий термін, якщо є поняття моральності та звичаєвості? Етос не є повним виразником моралі, він вимагає постійної корекції. У свою чергу, звичаєві норми можуть бути згідні, нейтральні або незгідні з мораллю. І хоча звичаєві норми є складовою моральної діяльності людини, моральна поведінка до них не зводиться. Діалектична єдність моральності і звичаєвості творить певний стиль життя.
В чому особливість моменту?
Дивним чином саме сьогодні, 11 квітня, минає 40 років, як папа Іван ХХІІІ опублікував свою енцикліку Pacem in Terris (Мир у світі). Як згадує нинішній папа Іван Павло ІІ у своєму посланні до цьогорічного Дня миру, це був час, коли світ перебував у стані глибинного порушення порядку: холодна війна, взаємна підозра, Берлінська стіна. Шлях до миру, справедливості та свободи було заблоковано. Саме в той час папа Іван ХХІІІ формулює чотири передумови для миру: правда, справедливість, любов і свобода. Іван Павло ІІ продовжує: “Правда будуватиме мир, якщо кожен індивід щиро визнає не лише свої права, а й свої обов’язки щодо інших. Справедливість будуватиме мир, якщо на практиці кожен поважатиме права інших і дійсно виконуватиме свої обов’язки щодо них. Любов будуватиме мир, якщо люди сприйматимуть потреби інших як свої власні й ділитимуться з ними усім, що мають. І нарешті свобода будуватиме мир й дозволить йому процвітати, якщо, вибираючи засоби для досягнення цієї мети, люди діятимуть розумно і нестимуть відповідальність за свої власні дії”.
40 років тому папа Іван ХХІІІ формулює поняття універсального спільного добра, забезпечення якого є передумовою збереження миру в нашому щораз більш взаємозалежному й глобалізованому світі. Папа формулює висновок, який надзвичайно важливий сьогодні, в епоху боротьби з тероризмом: “Мир вимагає, щоб напруження, породжені щораз більшим розривом між правами розвинених націй і неможливістю задовольнити основні життєві потреби бідніших націй, були поступово зняті”.
Жодна людська діяльність не відбувається поза сферою морального оцінювання – твердить Іван Павло ІІ. Політика – в тім числі міжнародна – це людська діяльність, а тому теж підлягає моральному оцінюванню. Цитата з Pacem in Terris: “Те саме природне право, що управляє життям і поведінкою індивідуумів, мусить також регулювати стосунки політичних спільнот”.
Енцикліка Pacem in Terris стала одним із блоків у фундаменті, на якому зводиться етос сучасної глобалізованої культури.
Наші завдання на сьогодні
Сьогодні, через 40 літ після опублікування енцикліки Pacem in Terris, світ знову перебуває у стані глибинної розрухи. Захиталися всі можливі фундаменти міжнародного порядку, тріснули його стіни, що зводилися такими великими зусиллями світової спільноти. Здається, камінь Сізіта знову норовить шугонути вниз.
Ніхто з нас не може відгадати, яким буде майбутнє, а тому наше завдання – не дати зневірі заполонити нами, тобто мурувати стіни справедливого світу і далі. Треба просякнути мудрістю селянина: хоч докола свистять кулі і вибухають міни, його завдання – сіяти хліб. Нашим завданням є нагадувати самим собі: щасливо суспільство живе тоді, коли вектор Veritas і вектор Voluntas збігаються, коли закон Божий записано в серці людини як закон її волі (пор. Єр 31,33).
